Основні форми наукового знання

Across

2. Науково обґрунтоване припущення, що висувається дослідником для попереднього пояснення причин або властивостей певних явищ і обов'язково вимагає подальшої процедури доведення.
3. Керівне ідеологічне або методологічне положення, фундаментальне правило, що виконує роль базової основи при формулюванні наукових ідей та законів.
4. Вища форма наукового пізнання, яка не лише відображає дійсність, але й містить у собі евристичний потенціал, вказуючи напрямок подальшого дослідження та синтезуючи знання в єдине ціле.
5. Запропонований К. Поппером критерій науковості, згідно з яким науковою може вважатися лише та гіпотеза чи теорія, яку принципово можливо спростувати дослідним шляхом.
8. Специфічна форма наукового знання, що визначається в епістемології як «знання про незнання» — тобто усвідомлена дослідником суперечність між новими емпіричними даними та старими теоретичними моделями.
9. Найбільш розвинена і досконала форма організації наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірностей певної предметної області і має жорстку логічно несуперечливу структуру.
11. Форма наукового знання, що фіксує глибинний, необхідний, суттєвий, стійкий і повторюваний зв'язок між об'єктивними явищами дійсності.
12. Логічний процес і результат уявного відволікання від несуттєвих властивостей об'єкта з метою виокремлення його головних ознак, що є необхідним етапом для формування наукового поняття.
13. Методологічна процедура, необхідна для переходу гіпотези у статус достовірного закону чи теорії, суть якої полягає в емпіричному (дослідному) підтвердженні висунутого припущення.

Down

1. Найбільш загальне, фундаментальне наукове або філософське поняття, що відображає найважливіші, універсальні властивості та відношення об'єктів пізнання.
3. Вихідне твердження або аксіома, що приймається в рамках певної дедуктивної теорії без доведення і слугує фундаментом для логічного виведення всіх інших теоретичних наслідків.
6. Складна гносеологічна ситуація в науці, що часто є каталізатором постановки нової проблеми, коли два взаємовиключних твердження видаються однаково логічно обґрунтованими та доказовими.
7. Початкова форма наукового знання, достовірна подія чи явище, що об'єктивно зафіксована суб'єктом пізнання і виступає емпіричним фундаментом для побудови подальших теоретичних конструкцій.
8. Основна структурна одиниця наукового мислення; форма знання, у якій узагальнюються і виділяються специфічні та найсуттєвіші ознаки певного класу предметів чи явищ.
10. Рівень або сфера наукового пізнання, що базується на чуттєвому досвіді, спостереженнях та експериментах, і постає безпосереднім джерелом для фіксації наукових фактів.